Я - малыш большого Папы, очень быстро я расту.
И похожим быть на Папу очень сильно я хочу.
Ставлю смело свои ножки я на Папины следы,
И по Папиной дорожке буду каждый день идти.
Я даю свою ладошку в руки Папы своего,
И в таких руках могучих не боюсь я ничего.
Он, как Лев, стоит бесстрашно на защите всей семьи.
Лишь услышав Имя Папы, в страхе прочь бегут враги.
Папа очень справедливый и когда я заслужу,
Наказание от Папы, как урок, я получу,
Потому что Папа любит и Ему главней всего,
Чтобы вырос я похожим как две капли на Него.
В сердце Папы много Света, чтобы шалости прощать,
И тогда ещё сильнее я хочу, как Папа, стать.
Папа самый-самый умный и Ему известно все:
И про Небо, и про Землю, и про зло, и про добро.
Папа очень терпеливый: ждёт когда я подрасту,
И все то, что знает Папа, наконец-то я пойму.
А еще мой Папа сильный. Если я устал в Пути,
На плечах меня Он будет, как ягнёночка нести.
Папа мой жалеть умеет и умеет исцелять,
И тому, кто погибает, руку помощи подать.
Я - малыш большого Папы. Папой очень я горжусь,
Чтобы стать таким, как Папа, в Слове я Его учусь.
Папа мудрый и великий Царь царей и счастлив я
Быть послушным и любимым Сыном вечного Царя!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
